Новий епізод ми записали з власником виноробні Biologist, що під Києвом, — Ігорем Петренком. Розпитали про те, скільки потрібно інвестувати, щоб створити власне вино, які ризики є в цьому бізнесі та чому тут не може бути великої маркетингової команди.
Розмову маркетологині Іри Довгополої та Ігоря Петренка в межах відеоподкасту «ТУТ ТАКЕ ДІЛО» ми публікуємо частково. Повний випуск дивіться на YouTube.
— Розкажіть трішки про ваш бізнес: хто за ним стоїть і де він зараз?
— Зараз 80% мого часу займає проєкт Biologist Wine Club. Він об’єднує виноробню Biologist у Лісниках під Києвом, де я власне і мешкаю, та гастробар Wine Club Biologist. Тобто з одного боку я займаюся виноробством, а з іншого — пробую себе як підприємець у сфері HoReCa. Намагаюся зрозуміти, як розвивати цей напрям. Щось виходить добре, щось — поки посередньо.
Пандемія підштовхнула людей шукати більше цікавого всередині країни: у культурі, історії, гастрономії.
— Я читала, що ви посадили перший виноград у 2012 році. Це був експеримент, хобі чи одразу бізнес-проєкт?
— У 2012-му я ще паралельно працював у винному імпорті. Але почав звертати увагу на українське крафтове вино і зрозумів, що якісного продукту майже немає. Тоді з’явилася ідея: може існувати крафт не за 100–200 гривень, а дорожчий — зроблений з любов’ю, а не в промислових масштабах.
Тому я посадив виноград на Київщині. Оскільки лоза починає плодоносити лише на четвертий рік, тільки у 2019-му ми засадили перші пів гектара землі для повноцінного виробництва.
— У 2020-му почався ковід. Це на вас вплинуло?
— Так, і навіть позитивно. Пандемія підштовхнула людей шукати більше цікавого всередині країни: у культурі, історії, гастрономії. Тому ми створили на виноробні туристичний хаб.
— На якому етапі розвитку зараз Biologist як бізнес?
— Ми офіційно існуємо з 2019 року, тобто Biologist уже понад 7 років. Це системний бізнес, який приносить прибуток. Є впізнаваність бренду і мене як його обличчя — я виступаю як батько бренду, і це дуже допомагає. Така бізнес-модель може давати приблизно 20–25% чистого прибутку від товарообігу, якщо уважно контролювати витрати.
Експорт може дати суттєвий стрибок, адже український ринок зараз інертніший — він майже не росте.
— Скільки ви інвестували в Biologist на початку?
— Щоб запустити крафтову виноробню з розрахунком на 50–100 тисяч пляшок на рік, лише в обладнання потрібно вкласти близько 250 тисяч доларів. Якщо ж виробляти лише 3 тисячі пляшок, це можна робити навіть удома. Тобто інвестиції напряму залежать від запланованих обсягів.
— Чи були рішення, які призвели до значного зростання бізнесу?
— Однозначно експорт. Зараз він становить приблизно 30% загального товарообігу. Ми виробляємо близько 50 тисяч пляшок на рік. Наша ліцензія дозволяє виготовляти до 100 тисяч літрів на рік, тому ми маємо певний простір для зростання. Водночас саме експорт може дати суттєвий стрибок, адже український ринок зараз інертніший — він майже не росте.
— Через скільки часу ви вийшли на окупність?
— Тут усе залежить від етапу. Коли в мене було одне приміщення, воно окупилося за два роки. Щойно почав заробляти, я реінвестував у друге приміщення, облаштував ще один цех. Попрацював ще 2–3 роки й окупив і його. Тобто якщо йдеться суто про харчову переробку (без власних виноградників), вийти на окупність можна приблизно за 2–3 роки. Але за умови, що ти успішний підприємець. А от виноробня повного циклу та туристична зона — це зовсім інша історія. Окупність виноградників, за моїми оцінками, становить не менше 10 років.
У Європі та світі виноробство — це зазвичай сімейний бізнес. У такій моделі делегувати багато процесів не вийде.
— Як у вас функціонує маркетинг?
— Оскільки я дуже прискіпливо контролюю витрати, головний маркетолог у нас — це я. Я також поєдную ролі фінансового директора та головного винороба. Мені допомагає асистентка, яка веде соцмережі та займається організацією туристичних потоків.
У Європі та світі виноробство — це зазвичай сімейний бізнес. У такій моделі делегувати багато процесів не вийде. Тому молодим підприємцям, які хочуть інвестувати у виноградники, варто готуватися до того, що доведеться працювати самим і повністю зануритися в проєкт.
— Чи є процеси, які ви вже автоматизували?
— У нас частково автоматизована робота з точками дистрибуції. Повноцінної CRM-системи наразі немає — багато комунікацій відбувається в робочих чатах. Але для нас це зараз не пріоритет. Ключова проблема — це люди в регіонах, яких наразі катастрофічно бракує.
Дивлюся в бік бізнесів, пов’язаних із продажем емоцій.
— Які у вас плани на майбутнє?
— У нас два ключові напрями: розвиток виноградників на Київщині та вихід на нові ринки за кордоном. А з точки зору підприємництва я дивлюся в бік бізнесів, пов’язаних із продажем емоцій. Адже вино — це не просто напій, це досвід, який ми даруємо людям.