Ми запустили відеоподкаст «ТУТ ТАКЕ ДІЛО» — легкі розмови з українськими підприємцями у нелегкі часи. Першою гостею стала Аріне Багдасарян — власниця брендів Juna та Amica bag, яка за 6 років зуміла виростити два бренди з нуля, будучи до цього контент-менеджеркою в IT-компанії.
Розмову маркетологині Іри Довгополої та Аріне Багдасарян ми публікуємо частково, а повний випуск дивіться на Youtube або ж слухайте в аудіо-форматі.
— Аріно, у тебе два бренди — Juna і Amica bag. По суті, вони мали б бути конкурентами, але через різний ціновий сегмент вони не конкурують між собою. Так було задумано?
— Все правильно. Це два абсолютно різних бренди, різні сегменти та аудиторії (Amica — мас-маркет, Juna — мідл-сегмент). Звісно, іноді клієнт Amica «виростає» і приходить за дорожчою сумкою до Juna, але взагалі все починалося інакше.
Коли 6 років тому створювалася Amica, я й сама була іншою — саме тією цільовою аудиторією бренду, який створювала. А коли з’явилася Juna, мені вже хотілося вийти за межі мас-маркету і перейти в мідл-сегмент.
Спочатку Juna не планувалася як окремий проєкт, це мав бути один бренд. Проте я вчасно вирішила, що так робити не варто, і це стало найкращим рішенням. Наші клієнти дійсно дуже відрізняються.
— Чому саме сумки?
— Я завжди любила моду та гарно вдягатися. Чи була у мене якась шалена пристрасть саме до сумок? Не можу сказати. Мені здається, це було на якомусь генетичному рівні: я одразу зрозуміла, що це мають бути сумки, а не щось інше.
Фотографувала все у своїй кімнаті, в кафе, на подругах, на собі. На той час мені сильно допоміг мій особистий бренд, тому що я і себе показувала — так вибудовувалась довіра клієнтів
— Розкажи, як усе починалося? Ти все робила сама, «на собі», як це зазвичай буває у підприємців, чи все було інакше?
— Це був 2018–2019 рік. Я тоді навчалася на четвертому курсі. Паралельно півтора року працювала контент-менеджеркою в IT-компанії, але мені це дуже не подобалося. Я шукала, чим зайнятися та як себе проявити, і зрештою вирішила замовити першу партію сумок.
Досі пам’ятаю їх — було десь 20 штук. Ще пів року я поєднувала це з роботою в IT, а потім мене звільнили. Після того я жодного дня не працювала на когось.
Перший рік я справді все робила сама. Тоді я жила в Запоріжжі, мій склад був на балконі у батьків. Фотографувала все у своїй кімнаті, в кафе, на подругах та на собі.
Тоді мені дуже допоміг особистий бренд. Я показувала себе, напряму спілкувалася з аудиторією — так і вибудовувалася довіра клієнтів.
Масштаб бренду — це масштаб його власника.
— Але ти вирішила переїхати до Києва, так?
— Так. Десь на другому році розвитку Amica bag я вирішила переїхати. Мріяла про це все своє свідоме життя. На той час я мислила дуже амбітно, і мені здавалося, що мій бренд уже такий великий. Звісно, це було не так. Усе сталося досить спонтанно, чіткого плану не було.
— Переїзд якось вплинув на бренд?
— Так, дуже. Знаєш, масштаб бренду — це масштаб його власника. У той момент у мене ніби сталося прозріння. Я була впевнена в собі, але коли переїхала до Києва, то зрозуміла, що тут мене взагалі ніхто не знає.
Проте я мала дуже чітку ціль. Уявляла, як ходжу, умовно, по Рейтарській і зі мною всі вітаються. Я почала над цим працювати, і саме тоді з’явилася ідея створити Juna — ще один бренд сумок.
— Тож ти таки потрапила на Рейтарську?
— Звісно. Я шукала приміщення, де був би і офіс, і склад, і шоурум одночасно. Так ми відкрили шоурум у квартирі на першому поверсі — там було, мабуть, метрів 15 квадратних. Я дуже вдячна нашим клієнткам, які приходили до нас у такі умови.
А потім з’явився шоурум на Великій Васильківській. Це була моя велика мрія.
— Розкажи про це.
— Я просто проїжджала повз, повернула голову і побачила напис «Оренда» — великий червоний банер. Одразу зателефонувала. Власник сказав, що виставив оголошення буквально 20 хвилин тому. Я зрозуміла: все, я його забираю, навіть дивитися не буду. Так і сталося, зірки зійшлися.
— Повернімося до питання виробництва. В Amica bag це Китай?
— Ми працюємо з різними виробництвами, зокрема й українськими. Зараз уже близько 60% — це Україна. Хоча з фабричним Китаєм теж співпрацюємо, а частину сумок возимо з Італії.
— Чому в Juna ви пішли іншим шляхом? У вас виробництво на аутсорсі?
— Так, ми відшиваємося на аутсорсі в Україні — це повністю наше виробництво. Є кілька партнерських фабрик, де ми виготовляємо сумки за власним дизайном. У мене є команда продукту: ми розробляємо ескізи та лекала, а потім передаємо їх на контрактні виробництва разом із нашими матеріалами.
Дуже хочеться власне виробництво, але після спілкування з людьми «в темі» у мене з’явилося багато питань, тому поки відклали цю ідею. Власний цех — це про швидше масштабування, але водночас і великий виклик. Це як окремий бізнес, цілий всесвіт.
Основна проблема не в тому, щоб купити машинки, а в тому, щоб знайти людей. Тим паче, як на мене, шкіргалантерея в Україні — не надто розвинена ніша.
Зараз, якби я запускала новий бренд, то одразу заходила б із PR-командою.
— Не рахувала, скільки потрібно, щоб відкрити власне виробництво?
— Рахувала. Якщо відкривати не в Києві (бо тут багато чинників і зовсім інша вартість), то на старті потрібно мінімум 30 тисяч доларів. Потім ще необхідно обслуговувати процеси, і там уже зовсім інші суми.
— Якщо вже почали про гроші… Я знаю, що ти дуже любиш свою команду і всіляко намагаєшся її підсвічувати. Розумію, що всі фахівці цінні, але на якій ролі точно не варто економити?
— Зараз, якби я запускала новий бренд, то одразу заходила б із PR-командою. Це одна з топ-3 найважливіших позицій для нового проєкту, особливо у фешн-індустрії.
— Чому PR для вас настільки важливий?
— Для мене PR — це про присутність в інфополі. Ми живемо в час консюмеризму, коли людям важливо мати те, що «на слуху». Коли твою сумку носять блогери, зірки та звичайні дівчата на вулиці, ти підсвідомо теж починаєш її хотіти. Тому PR — це про впізнаваність і формування бажання володіти твоїм продуктом.
— Що зараз приносить більше грошей: Amika чи Juna?
— За кількістю продажів — Amika, бо середній чек там 1000–1600 грн. У Juna він становить близько 8500 грн, але там інша маржинальність. Зараз Juna вже навіть випереджає Amika за прибутком.
Без системи обліку масштабуватися надзвичайно важко.
— Ти якось писала у дописі, що весь 2025 рік ви жили у кризі. Розкажи, що сталося?
— Так, увесь 2025-й був роком антикризи. Ми наче й заробляли, але цих грошей у підсумку не вистачало. Тому перше, що ми зробили — почали фіксувати абсолютно всі витрати. Я не люблю цифри й таблиці, але без цього неможливо. Два місяці ми записували кожну дрібницю. Потім проаналізували склад і з’ясували, що дуже багато товару залежалося. Були сумки, які лежали по 400 днів — це просто катастрофа!
— А коли ви фактично почали працювати з системою обліку товарів?
— Коли відкрився фізичний магазин на Великій Васильківській. Без системи обліку масштабуватися надзвичайно важко.
— Я знаю, що ви користуєтеся SendPulse. Для чого саме?
— Для автоматизації розсилок. Наприклад, для сценарію «покинутий кошик»: якщо людина додала товар, але не завершила покупку, ми надсилаємо нагадування. Там дуже хороша конверсія. Також збираємо email базу через попап із знижкою на перше замовлення.
— І наостанок: що б ти порадила людям, які мріють про власний бізнес, але не наважуються почати?
— Починати з малого. Зробити MVP (мінімально життєздатний продукт). Не виготовляти одразу багато товару, а тестувати продукт і ринок. І, як би банально це не звучало, — вірити в себе.
— Дякую тобі за легку розмову!