Видавництву «Віхола» вже 6 років, за які шість співзасновниць видали понад 300 книжок і розвинули бізнес до обороту у 24 мільйони на рік. Під час розмови ми дізналися, що «Віхола» придбала власну торговельну мережу з точками у торговельних центрах.
Як це – вести бізнес, де шість власників, та чи дійсно видавництво в Україні може бути прибутковим – дивіться у випуску «ТУТ ТАКЕ ДІЛО».
Частину розмови з головною редакторкою і співвласницею «Віхоли» Ольгою Дубчак публікуємо в тексті, а повну версію дивіться на YouTube.
— Ваш бізнес зародився на скандалі, чи не так? Розкажіть трішки більше про це. І чи допоміг вам чорний піар, чи навпаки – нашкодив.
— Скандал — це завжди хороший інфопривід для створення чогось нового. Загалом, ми посварилися з власником «Нашого формату», який тоді поставив нам завдання видати російську авторку. Ми відмовилися і вирішили всією командою піти з видавництва. Це був 2020 рік.
Ми пішли в нікуди й були в дуже пригніченому настрої. Це ще й час коронавірусу, всі по домівках. Але вибору в нас не було, тому ми вирішили ризикнути й відкрити своє видавництво, яке назвали «Віхола». Буквально в травні ми ще міркували про власну справу, а вже в липні поїхали реєструвати ТОВ.
Одна з порад для початківців: обов’язково думайте про фінансову сторону, коли починаєте власний бізнес.
— Вас шість власниць. Як ви взагалі розподілили ролі та частки в бізнесі?
— У нас усе склалося доволі добре. Оскільки з «Нашого формату» пішла основна команда, нам було простіше розподілити ролі. Пішли головна редакторка, яка відповідає за підготовку текстів, артдиректорка, яка відповідає за дизайн обкладинок, фінансова директорка, фахівчині з маркетингу та піару.
Усі ці процеси ми закрили одразу. Інше питання — гроші.
Одна з порад для початківців: обов’язково думайте про фінансову сторону, коли починаєте власний бізнес.
Тоді з нами була Ілона Замоцна — єдина, хто розбирався в грошах. Саме вона нам сказала: «Дивіться, дівчата, давайте пробувати, але знайте, що в нас може не вийти». Вона порахувала, що для старту нам потрібен один мільйон. І ми почали шукати ці кошти.
Був один підприємець, який готовий був інвестувати, але він хотів впливати на видавничий портфель. На це ми не погодилися, тому вирішили, що вкладемо власні заощадження.
Ми почали з ідеї. Думати, чим можемо бути оригінальними. Як можемо використати цінність, яка нами керує. І вирішили, що хочемо видавати суто українських авторів і тільки їх. Ця цінність досі з нами. На той час українського нонфікшну на ринку майже не було, тому це стало новинкою.
Джерело
Ольга Дубчак
головна редакторка і співвласниця видавництва «Віхола»
— А як це взагалі — попрощатися зі своїми заощадженнями заради проєкту, щодо якого ви навіть не впевнені, чи вистрілить він?
— Тим, хто позичав кошти у батьків, було трохи легше, бо батьки з розумінням поставилися б, якби ці гроші не повернулися. Але в мене ситуація була інша — я не могла не повернути. Я розуміла, що йду на цей ризик, але вибору не було.
Я точно знаю, що тим дівчатам, які вклали власні накопичення, було дуже важко з ними попрощатися.
Та взагалі, мені здається, коли ми все починали, нами керували, як то кажуть, безумство і відвага. Бо перші пів року ми не отримували зарплати, а тільки вкладали й вкладали.
— А з чого ви починали? Пошук авторів, викуп прав?
— З ідеї. Ми почали думати, чим можемо бути оригінальними. Як можемо використати цінність, яка нами керує. І, власне, вирішили, що хочемо видавати суто українських авторів і тільки їх. Ця цінність досі з нами. На той час українського нонфікшну на ринку майже не було, тому це стало новинкою.
Плюс ми пішли в нестандартну на той час історію з м’якими обкладинками. Зараз вони вважаються нашою фірмовою рисою, а тоді ми отримали чимало хейту через них.
— Скільки книг станом на зараз ви вже видали?
— Десь 300–400.
— На вашу думку, видавництво зараз може заробляти? У відкритих джерелах я прочитала, що у вас обіг 10 мільйонів, але це було два роки тому.
— Думаю, що зараз уже десь близько 24 мільйонів гривень.
— Чи всі видавництва можуть так заробляти?
— Звісно. Є великі прибуткові видавництва — я їх називаю монстрами. «Віхола» вже теж такий собі «підмонстрик», хоча наша директорка каже, що ми все ще маленьке видавництво.
— А яку частку ринку ви займаєте?
— Думаю, близько 10 відсотків серед українського нонфікшну.
Ми купили власну торговельну мережу з точками в торговельних центрах і зараз перебуваємо на стадії ребрендингу.
— Багато видавництв бідкаються, що великі мережі книгарень виставляють складні умови для співпраці. Але вони все одно залишаються потужним каналом збуту. Чи так це? І де у вас найбільші продажі?
— Так, книгарні — це основне джерело продажів. Але ще одним суперкласним каналом є власний інтернет-магазин, хоча він не завжди працює на повну потужність.
— А які ще майданчики використовуєте?
— Відкрию вам секрет: ми купили власну торговельну мережу з точками в торговельних центрах і зараз перебуваємо на стадії ребрендингу. Тобто в нас з’явився ще один потужний інструмент для реалізації книжок.
Також не можу не згадати соцмережі, особливо TikTok. Якщо про книжку знімає відео якийсь відомий блогер, то продажі стрімко зростають. Для нас це чудово працює.
— Якщо говорити про ваші плани, то чого очікувати від «Віхоли» найближчим часом?
— Найперше — це, звісно, анонс і запуск торговельної мережі. А також ми готуємося до чергової кризи в книжковому бізнесі.
— Про яку кризу йдеться?
— Ви, напевно, чули, що на цьогорічному «Книжковому Арсеналі» була рекордно низька кількість проданих книжок? Люди купують менше, бо мають нагальніші потреби. Тож ми як бізнес маємо адаптуватися до ринку й шукати шляхи, щоб пройти цю кризу гідно.